[Кінець - це те в чому ми живем, і цей кінець тривалістю в вічність.(с)Я].

Отображать записи кратко

• 6 апреля 2010 | 14:13 Дзеркало особистості 

    Кожна людина це книжка. Я переконуюсь в цьому з кожним днем перебування тут. Без сумніву, кожна людина це індивідуальність і яка б вона не була — вона прекрасна. Але ми і ніхто інший відповідаємо за те ким ми є, за те чого ми досягаємо в житті, за наші вчинки, за те як ми міняємо цей світ. Часто люди втрачають почуття часу ганяючись за ілюзіями, часто вони просто поступають жахливо огидно — так, як би могла зробити тільки людина, бо саме людина є єдиною істотою на планеті, яка може нашкодити іншій навмисно. Хоча і тут усе залежить тільки від неї і того шляху, який вона обирає…
    Я часто люблю зазирати людям в очі, адже саме вони говорять про людину найкраще. Мені достатньо побачити очі людини, щоб зрозуміти чи добра вона чи зла, чи затримається вона в мому житті на довго, чи вийде на наступній зупинці просто подарувавши каплю щастя, чи сліз. Очі завжди для мене відображали душу, і те наскільки вони чисті та щирі давало можливість робити висновки про саму людину. Очі також завжди щось загадкове і до кінця неопізнанне. Часто люди дивлячись в одну точку бачать зовсім різні світи і я, якщо чесно, сумніваюсь, що хоч в когось на цій планеті вони будуть ідентично схожі. Люди з багатим світоглядом і вмінням любити бачать цей світ прекрасним і неповторним, а ті хто являється пдлабузником без своєї точки зору просто бачать чужі сни, і навіть не розуміють, що можуть творити набагато кращі. Це може кожен, але не всі памятають про те, що вони можуть з народження. Потрапляючи під різні обставини життя люди часто гублять свою індивідуальність, піддаючись впливу сильніших чи «кращих», і вони страждають. Про їхні муки знов можна прочитати по очах. В них гасне жага до життя і сум нависає перед зіницями.
   Та рано чи пізно ми постаємо перед власним зеркалом життя. Ми знімаємо рожеві окуляри і дивимося крізь призму правдивості. Позаду великий відрізок життя і ми напружуємо очі, щоб побачити наскільки те, що ми творили прекрасне чи огидне, хто ми є насправді, скільки в нас любові, надії, віри…«Хто ти? Ти відображення чи ти і є зображення?..«-запитання невгамовно блудять по всіх закутках свідомості..
  - Хто я? - Запитало себе Ніщо.
  - Ти… Дзеркало Дзеркало Дзеркало… … - відгукнулося міріадами відблисків світла Відображення.
  - А ти хто? - Запитало Дзеркало.
  - Я Відображення в тобі.
  - Звідки ти взялося?
  - Мене породило твоє питання.
  - Але я ж нічого навколо не бачу. І себе не бачу. Як я можу бути Дзеркалом? Адже я Ніщо!
  - Все правильно, - відповів Відображення, - порожнеча, по суті, є початковим, нескінченновимірним дзеркалом, оскільки в порожнечі ніщо відбивається від нічого.
  - А яке я?
  - Ти виглядаєш ніяк.
  - Я велике чи маленьке?
  - Так.
  - Та що?
  - І те й інше. Ти такий, яким себе уявляєш. Нескінченно велике і нескінченно мале одночасно, оскільки нескінченність і крапка — це одне й те саме.
  - Дивно. А де я перебуваю?
  - Тепер, у просторі варіантів, - відповіло Відображення.
  - Варіантів чого?
  - Чого завгодно. Простір теж виник як наслідок твого питання. Взагалі, з'явиться все, про що ти подумаєш. Адже ти ж нескінченновимірне Дзеркало. На будь-яке твоє питання знайдеться безліч відповідей.
  - А навіщо я є?
  - Щоб бути.
  - А що я можу?
  - Все.

  • 
  • Комментировать
  • 0 комментариев
Как:
незарегистрированный пользователь Подпись:
Код проверки:
пользователь Blog.ru Имя пользователя:
Пароль:
войти
пользователь LiveJournal LJ User:
Запомнить меня
OpenID OpenID URL:
Запомнить меня

Сообщение:
• Жирный
• Курсив
• Подчёркнутый
• Зачёркнутый
• Ссылка
• Пользователь
• Картинка
• Отступ


• 22 марта 2010 | 22:33 #Вона — мій героїновий рай# 

  Голки вкривають шкіру
  Душа схована в панцир
  О, боже, яка ти мила
  Любовю до тебе прокласти
  Шлях…
  
  Із уст плетуться нитки
  Захоплюють у полон рухи
  О, боже, ти тільки б слухав
  Її неймовірні тони
  Реальні..
  
  Волосся сплетене шовкопрядом
  Із запахом літа й свободи
  О, боже, ти б від заздрощів плакав
  Якби стояв поруч хоч трохи,
  Мовчав би…
  
  Руки із тисячма ліній й доріг
  На дотик такі незабутні і рідні
  О, боже, ти б відпустити їх не зміг
  І на коліна упав би до ніг
  Цілуючи…
  
  А очі — прохід в зазеркальні світи
  Їз відблиском ночі помершої в них
  О, боже, ти просто згинеш туди
  В спокусливий край
  Вона — героїновий рай…
  
  for Kurt

  • 
  • Комментировать
  • 0 комментариев

• 16 ноября 2009 | 07:12 *Носитель* 

   Мій годинник стоїть на місці, і це мабуть було би нормально, якби він у мене був. От такий парадокс…
  Спіймана у пастку простору і часу….
  Кожен день хтось помало вбиває тебе сантиметр за сантиметром, та до чого тут власне хтось, коли і я сама так роблю…НЕвизначеність в просторі… Скоро забуду ким я є, хоча і зараз не зовсім впевнена. Відчуваю себе просто Носителем. Носителем душі…
   Попереднє моє тіло явно не вміло відчувати, а зараз відчуваю щось, що давить і тисне з середини. Щось зовсім нове…
   Я тікаю від болі у всіх її проявах, бо біль душевна давно уже перетворилась в тілесну, і переслідує мене як психічно хворий з бинзо-пилою… Я тікаю від кохання, бо кожен раз коли бачу потенційну жертву, щось в середині дуже пече. Десь в області грудей. І це не внутрішній стан, цей біль цілком реальний, інколи мене від нього навіть кидає в спазми, та корчить…. Це «щось» не підлягає опису словами.
  Світ для мене давно вже не крутиться, він просто стоїть на місці…Нічого значного…Апокаліпсис…
   Кожен день в точності схожий до попереднього, в погоні від болю…
   А любов, від якої я так ховаюся, гіркота всередині, зростає як новий місяць…Бездушні всюди…
   Безнадійний час — щоб тікати, а дорога додому — веде в нікуди, яка моя цінність?
   На даний момент я знаю тільки один варіант позбутися відчуттів — смерть. Так це банально і застаріло, але це факт…
  Мрію про вогонь…Спалення мертвого тіла в прах, а душа зазвичай вилітає в пошуках нового тіла десь через проріз коло черепа…
   В заповіті напишу, що прах має бути розвіяний десь, де б залишки мого тіла набули повного відчуття спокою(точно не цвинтар, там збочені підлітки часто займаються сексом). Мабуть межа між чимось…Межа між мною і тобою, межа між добром і злом… Бо я суто з народження була межою…
  Детка ты не забыла принять свои таблетки?
  Детка ты не забыла принять свои таблетки?

  Теги: біль

  • 
  • Комментировать
  • 4 комментария

• 12 ноября 2009 | 22:51 Блять 

  Блять…. пекельне почуття туги…. все щемить…. хочу бути з ним, але НЕ МОЖНА!! нехай так…. переживемо, град по щоках це дурниця…. великі дівчатка не плачуть…. вони так само усміхаються всім, а на душі голосно й боляче дряпаються кішки….

  • 
  • Комментировать
  • 10 комментариев

• 9 ноября 2009 | 02:56 Коллекционер 

  Після спалаху фар неочікуваний пропуск у пам*яті. Пам*ятаю тільки, що ти був коло мене і твій п«янкий аромат дорогого вина. Ти полюбляєш дороге вино з осадом, і тоді кожна людина вважає тебе аристократом — людиною блакитної крові, проте тільки я знаю, що в кожній з тих пляшок зберігається щось набагто значніше за напій, швидше життєвий сік. Великий асортимент життєвих історій. Колекціонер…Тоді ти випив історію одної з лондонських повій.П*янка дама. Немов підступний змій обвився навколо її шиї та ніжно встромив свої зуби в одну з головних артерій, і поки краплі яду стікали з зубів в її палаюче тіло ти насолоджувався смаком свіжої людської крові. А сьогодні ми з тобою пограєм навпаки. Ти будеш моєю жертвою. Тобі подобається мій запах, вигини тіла, довге скуйовджине волосся, мої губи… Я знаю ти хочеш впитися в них і отримати свою дозу солодкої отрути. Так, так отрута завжди солодка і така жадана. Прокинулась жага? Відчуваєш себе спраглим посеред пустелі…Хочеш приборкати вовка?Та, мабуть, сам навіть не підозрюєш про те, що став приборканим.
  Це дуже нерозсудливо спокушати жінку. Вдам, що твої спокуси зачепили моє нутро. Ти відчуєш це  в моїх поцілунках. Але це буде після невеличкої рекламної паузи…Не любиш їх? А хто любить…Ще встигнеш побути жертвою, а зараз я хочу знати тебе краще, або хоча б розказати тобі про себе. Я стежила за тобою від того дешевого мотелю. Питаєш хто я? Я твії Бог…А ти мабуть вважав себе монстром?..Звісно до зустрічі зі мною…Як печально, еге ж? Ну що ж…Настав твій час….
  Тобі дозволено злизати отруту з моїх губ….
  Солодких снів, аміго.
  Дуже рада знайомству…
       

  Теги: placebo - fuck u vampire's kiss vampire death kiss love

  • 
  • Комментировать
  • 0 комментариев

• 9 ноября 2009 | 02:05 Дещо з мого минулого…Все дуже змінилось… 

  ’m so tired of being here
  Suppressed by all of my childish fears

   

  Багато людей як і я мріють втекти. Від проблем. А я хочу втекти від почуття самотності. Мені так хочеться бачити кого небудь поруч… Я завжди боялася залишитися одна наодинці зі своїми страхами.

  And if you have to leave
  I wish that you would just leave
  Because your presence still lingers here
  And it won't leave me alone

  Але найжахливіше це коли кохана людина йде. Залишає …. кидає на вітер… залишає одну… І в цей час біль настільки реальна, що здається що вона може вбити! Я не могла витримати цей час.(хоча зараз відчуваю щось подібне) Рани дуже глибокі. І ті хто кажуть час лікує це не правда. час лише допомагає встати на ноги, але не змушує забути його… Час ніколи не допомагає …

  These wounds won't seem to heal
  This pain is just too real
  There's just too much that time cannot erase

  Коли він поруч.. Я можу на деякий час забути біль. Хоча його існування в мому житті можна вважити тільки теоритичним. І весь цей час. Малі півроку які я вважаю такими невеликим часом яким ми могли провести разом нормально. Вічність. Без нього істинного час іде дуже повільно…практично стоїть на місці…

  When you cried I’d wipe away all of your tears
  When you'd scream I’d fight away all of your fears
  And I’ve held your hand through all of these years
  But you still have all of me

   

  Ти завжди зачаровував мене не тільки своєю красою, але і своїм внутрішнім світом. Ти казав що у вампірів немає душі,що вони монстри. Що за дурість? Ні, я так не вважаю. Вона є в тебе. Твоя душа чиста. Вона завжди осяяна внутрішнім світлом. Яскравим і чистим. що не засліплює, а м'яким і ніжним. Я завжди буду прив'язана до тебе не тільки душею, а й життям.

  You used to captivate me
  By your resonating light
  But now I’m bound by the life you left behind
  Your face it haunts my once pleasant dreams
  Your voice it chased away all the sanity in me

   

  Може я говорю дурниці. Зараз твоє обличчя переслідує мене в моїх образах… Тепер коли я відчуваю біль або сум… Я чую твій голос. Але не бачу тебе…Проте щось підказує що ти тут…Може я зійшла з розуму?

  These wounds won't seem to heal
  This pain is just too real
  There's just too much that time cannot erase

  When you cried I’d wipe away all of your tears
  When you'd scream I’d fight away all of your fears
  And I’ve held your hand through all of these years
  But you still have all of me

   

  Ти завжди говорив що будеш поруч. І саме зараз я намагаюся переконати себе в тому що ти є. Назавжди… Навіть зараз я відчуваю тебе. Але я одна! І час нічого не виправить…

  I’ve tried so hard to tell myself that you're gone
  And though you're still with me
  I’ve been alone all along

  Зараз коли я плачу… я витираю сльози… хотілося би бачити тебе….

  When you cried I’d wipe away all of your tears
  When you'd scream I’d fight away all of your fears
  And I’ve held your hand through all of these years
  But you still have all of me

  Теги: evanescence - my immortal страждання самотність біль кохання душа

  • 
  • Комментировать
  • 11 комментариев

• 9 ноября 2009 | 02:04 #Бабочка в стакане текилы# 

  Картина намальована акварельними фарбами. Чорний квадрат. Метелик втоплений в стакані текіли. Цікаво, а може він звити кокон і перетворитися на гусінь? Ні, мабуть, текіла вдарила йому вголову і його сутність більше не бореться за виживання. Відсутність інстинкту самозбереження. Нічого, скоро він почне розкладатися і я доп«ю текілу. Тоді останні 10 млд нервових клітин знищить алкоголь, попередні знищив ти. Але я тобі за це вдячна, адже після останнього глотка я вже не відчуватиму болі. Не буду відсмикувати руку від гарячого, не буду тікати від машини, що їхатиме на мене, ріжуи хліб буду шматувати собі руку, а ідучи по краю не баятимусь оступитись. У мене залишуться тільки уроджені рефлекси, і якщо ти будеш поруч тоя міцно схоплю тебе за руку, як новонароджена істота. Чим не метелик? Я давно мріяла стати такою сміливою, ось і мій шанс перетворити життя в ейфорію. Суцількний гормон задоволення. Звісно тепер без жодної болі. Нічого… Просто текіла в шлунку. Я звісно можу засунути два паляця в рот, але я не привикла відступати назад, крім того не хотілося би бруднити раковину, там ітак багато волосся. Що ж ось і я нова.. Серце більше ніколи не почне битись швидше від твого імені або вигляду, чи навіть просто від дотику.
  Просто чорний квадрат, і метелик в стакані текіли.

  Теги: muse - new born вечность философия

  • 
  • Комментировать
  • 0 комментариев

• 9 ноября 2009 | 02:02 - Що ти робиш 

  - Що ти робиш?
  -Прощаюсь з цим світом. Знаєщ а з ним попрощатися набагато простіше ніж говорять.
  Навіть простіше ніж з»їсти зіпсований M&Dems. Коли в ньому немає тебе світ схожий просто на сферу — кулю яку я створила, і якої так просто позбутися. Не кажи зараз, що я вічна, бо вічність здобудеться тільки після остаточної смерті. Можливо тільки так ми зможемо бути разом, дже потім не буде важливо хто ти, чи хто я. Для мене це особливо і зараз немає значення. Хто лев, а хто ягня, хто творець, а хто просто створений. Ці ярлики тільки для супермаркету зі зниженими цінами. Сонце палюче тому ти не врятуєш мене…Не зможеш…І я полечу десь далеко в квітучу долину, з великою кількість густого туману, щоб не бачити власних ніг, які будуть жалити гремучі змії…Мертвого вбити не можна, тому вони мені не зашкодять, не переживай… А потім сильний удар верне мене в нереальну реальність. З мене стікатиме зелена кров, а руки будуть напрочуд гнучкими.Навіть ти так не умієш.І тоді я стану невидимкою…Залишиться тільки слід від крейди і якась зелена,невизначена субстанція. Я не потраплю в пекло, хоча достойна тільки його. Не потраплю бо там занадто гаряче для тебе. Краще я залишусь десь тут — коло тебе і являтимусь тобі у снах з рожевими метеликами. Ой, вибач, я забула, що ти не спиш…І напевно не спав би, навіть якби міг. Тоді мабуть зустрінемось десь в Антарктиді…Коли побачиш сяйво —не бійся…Це я твій янгол. Підійди і просто обніми мене. Я не відвернусь і не зникну.Навіть якщо твоє тихе серце знову закалатає. Ми покриємося білою пеленою на вічно. І тоді, мабуть, тільки тоді зможемо бути разом без усяких «але» і «не знаю».
  Бувай, коханий, буду тебе чекати…
  
  P.S. Прихопи сонячні окуляри…Кажуть білий колір сліпить…

  Теги: muse - belong to you vampire love

  • 
  • Комментировать
  • 0 комментариев

• 9 ноября 2009 | 02:01 Бо вічність це я…. 

  Можливість випрямити спину
  Спіймати хмару за нитки
  І полетіти беззупину
  Кудись туди де тільки сни.
  Такі реальни як життя
  Вони несуть у забуття
  Де сон, а де життя пізнання?
  Сни завжди насолода-втіха
  Це геніально, чи не так?
  Тому хотілось б спати вічно
  І бачити тебе у снах.
  Життя —це сон, ілюзій крига
  Бо бачиш тільки те, що хочеш ти
  Пробити кригу не так просто
  Та буду я до цього йти.
  Бо спати вічно я не можу
  На те є ніч, 10 годин
  Собі я в цьому допоможу
  Щоб не померти молодим.
  
  Бо вічність це я….

  Теги: amy_winehouse - when my eyes do close

  • 
  • Комментировать
  • 2 комментария

• 9 ноября 2009 | 02:00 #Зникнути взагалі# 

  Таке враження, що хтось вдягнув мені пов«язку на очі, взяв за руку і веде по густому лісі кудись, де не буде обовязків і калюж під ногами. Можливо до обриву? Я зовсім не проти…Я довіряю тобі навіть коли моли в мене щільно замкнуті очі.Ні, зараз я не готова зникнути взагалі.   Я ще не бачила тебе.  Дозволь мені зняти повязку з очей. Ні? Чому? А якщо кінець нашої подорожі десь там, де час не матиме значення.Там де буде просто відчуття невагомості і нас буде відкидати один від одного. Візьми сильніше мене за руку. Я не хочу щоб ти мене відпускав. Можна я дійду до того місьця мовчки? Дякую..Не хочется нагромаджувати тишу різними непотрібними фразами.Тільки не відпускай мене…
   {Знову різні думки лізуть в голову…Звідки мені знати, що за повязкою саме він? Брррр…. Як холодно…Точно він.Куди я іду?Я незнаю.. Він знає…Цього напевно має бути достатньо.Можливо це майбутнє? Тоді чому в мене мають бути закриті очі? А якщо майбутнього не існує..Не в нас, а мене? Тоді все таки обрив. Ні краще б я померла від його укусу…Тоді б я точно знала що останнім кого я побачу буде він. Я боюся знімати повязку. І не тому що побачу його,а тому що боюся не побачити. Дивно правда. Ой знов говорю сама з собою.
  Здається прийшли.Я відчуваю його холодний поцілунок.
  На прощання?!
  Він розвязує повязку…Мабуть щоб бачила куди паду…
  Марта!! Все добре…Розслабся…Смерть це не найгірший варіант…
  Я відкриваю очі…
  Я його бачу…}
  Ти вів мене на галявину?.. Про це я не думала…
  Тільки не зникай більше…
  І не кажи що це все сон…швидше реінкарнація…
  Нас двоє і я тебе кохаю…

  Теги: people in planes - vampire

  • 
  • Комментировать
  • 0 комментариев

• 9 ноября 2009 | 01:25 Love IS(my version) 

  Наше життя основане на якомусь почутті ось чому ми закохуємось… Нам необхідно відчувати ці дурні емоції, які діють на нас як наркотики… Ми стаємо наркозалежними…Ти цього хочеш? Загадай собі бажання як на новий рік і чекай поки воно збудется…головне хотіти і вірити…це все що тобі необхідно…просто мислити…відчувати…це ті відчуття про які я марю…шукаючи людину якоїсь нестандартної поведінки…у якої ти просто не можеш відчути помислів і тобі хочется їх відгадати…ти її жадаєш як смерті в найтяжчі дні…передозування наркотикамии…..коханою людиною…смерть в судомах…заради неї…дія героїну триває добу а справжнє кохання вічність…..відчуття сенсу життя ось що це є….напій енергії відчуттів…але коли істок ісчєрпан….нема енергії нема життя..людина що ніколи не відчувала цього сп«яніння нещасна….вона просто обмежена…вона хвора…це ше гірше ніж страждання від кохання.. страждання від кохання солодкі…ми любимо відчувати їх солод…діє за принципом кнута та пряника…спершу боляче б*є залишаючу рани та шрами а потім відкуплюється солодащами які так приємно тануть у нас на губах…пробуджують бажання та фантазію…ми привикли до відчуття що після ран завжди буде солод…і це змушує нас терпіти…

  Теги: друга ріка - так мало тут тебе

  • 
  • Комментировать
  • 1 комментарий

• 9 ноября 2009 | 01:23 It was when it was raining… 

  Тоді падав дощ… Вона поволі йшла по вулиці і навіть не думала що зовсім промокла. Вона йшла поволі не звертаючи увагу на перехожих. Вона просто йшла. Вона думала про безмежність і водночас ні про що. Вона просто переберала ногами  і усміхалась сама собі. Інші подумали б що вона божевільна., але їй це було байдуже… На неї падали холодні каплі дощу. Стікали по її лицю і падали на шию, а там вони розчинялись від дикого тепла її тіла. Так вона була тепла. Ще тепла…Їй здавалось що вона померла. Вона забула що таке насолода від життя, вона забула про все. Вона ішла по довгому парку і дивилась, як дощ зриває за собою листки дерев, як він терзає їх… Вона мріяла про те… Вона хотіла померти…і здавалося все станеться так як вона того хотіла та тільки в сценарії зявився ВІН… Вона грала життя, як пєсу з трагічним кінцем допоки ВІН не зявився на її шляху. ВІН був такою ж обездоленою людиною і просто йшов в нікуди. Вони зустрілись… Їхні очі піднімалися вище і згодом відкрились два сірі лиця. Вони стояли і дивились один одному в очі, їм нічого було сказати. Вони один одному здавались дурними людьми, але вона не хотіла міняти слова пє«си, тому просто промовчала, розвернулась і пішла дальше…  Знову світ здавався байдужим, сірим, холодним до неї… Він стояв на місці і не міг зрозуміти що сталося, а вона ховаючи в душі сльзи позволила собі просто піти… Вона мала шанс вернутись, але пєса… Вона не забула  про те що впродовж неї вона повинна мовчати, покірно йти і не озиратись… Тоді просто падав дощ……

  Теги: hypnogaja - here comes the rain again

  • 
  • Комментировать
  • 0 комментариев

RSS - подписка